Жінка в аналізі: як упоратися з внутрішнім хаосом? Частина 7 – “Спляча красуня”

Продовжуємо цикл статей про типажі жінок-клієнток, які зверталися для проходження аналітичної психотерапії. Описані типажі — це узагальнені й метафоричні портрети, усі збіги випадкові. Важливо розуміти, що до кожної метафоричної категорії можна віднести будь-яку жінку незалежно від її біологічного віку.

Узагальнивши власний досвід роботи з жінками за останні 5-7 років, Ольга Бернацька створила опис типажів жінок, з якими довелося працювати:
"Жінка — Маленька мамина/татова дівчинка", "Жінка — Тінь, або в тіні великого чоловіка", "Жінка — Ламія, або та, що знищує любов’ю", "Жінка — Риба, або життя всупереч", "Жінка-Красуня і Чудовисько", "Жінка — Дракон усередині — Миша зовні", "Жінка — Спляча красуня", "Жінка в обладунках", "Жінка — Донька, яка стала старшою сестрою власній матері".

Ти завжди вірила у казки, у тебе не було сумнівів у щасливому фіналі: "і жили вони довго і щасливо". Ти вважала, що всі сім’ї такі ж, як у твоїх батьків! Ти навіть не мріяла про щасливу сім’ю та дітей — це здавалося само собою зрозумілим.

Часто "Дівчинка — Спляча красуня" виростає в благополучній сім’ї. Батько й мати у злагоді, але, звісно, їхні стосунки не без підводних каменів. Батько часто тонко відчуває, але є відстороненою людиною, захоплений своєю роботою чи просто інтроверт до глибини душі; при цьому скупий у виявах почуттів і підтримки, а також небагатослівний і схильний знецінювати себе, свої досягнення й успіхи, а також досягнення власних дітей. А його донька? Вона чекає його схвального погляду і ніколи не може дочекатися. І виростає з установкою: "якщо не можеш зробити одразу ідеально, краще взагалі не пробувати".

Часто у стосунках між донькою (або доньками) і батьком стоїть мати. Вона транслює суперечливі установки: "що чоловіки розуміють" і "лише поруч із чоловіком будеш як за кам’яною стіною". При цьому мати немов оберігає внутрішній світ своїх доньок від вторгнення маскулінної енергії, ніби вона настільки руйнівна, що може знищити її дітей. Така мати завжди є посередницею у стосунках доньки з батьком. Згодом дівчинка виростає і у своєму дорослому житті сприймає чоловіка як об’єкт реалізації своїх потреб і/або як прибульця, з яким не хочеться, але необхідно комунікувати.

Досвід спілкування з матір’ю є раннім і первинним переживанням, що формується на ранніх стадіях розвитку особистості. Мати передає своїй дитині зміст свого несвідомого (Еріх Нойманн). На ранніх етапах розвитку у дитини та її матері, за визначенням Віннікота, складається комплекс єдиних переживань, визначених взаємозв’язком "мати-дитя". З часом у психіці дитини відбувається розототожнення: "я — не моя мати". Так із несвідомого народжується Его. Цьому сприяє здатність матері бути "звичайною відданою матір’ю для дитини" (Віннікотт). Під це визначення підпадає мати, яка змогла вибудувати особисті кордони дитини, зберігаючи свою власну цілісність.

Хлопчик починає свій шлях Героя в розвитку свідомості та самосвідомості раніше, адже він вже на ранніх етапах визначає себе як "я — не моя мати". Дівчинці в цьому плані складніше. Вона може дуже довго бути розчиненою в материнському несвідомому та ідентифікованою з нею (Еріх Нойманн). Іноді лише досвід підлітковості запускає усвідомлення своєї потреби в сепарації, перше незадоволення та конфронтацію з матір’ю. А іноді цього не відбувається довгі роки: можна і в 50 років залишитися слухняною залежною донькою власної матері.

Можна виокремити три типи незрілої матері: «мати, що залишає», «мати, яка опікується», та «мати, яка контролює».

«Мати, що залишає» — це мати, якої буквально або символічно не було: вона померла, покинула, знову завагітніла, одразу після пологів перебувала в глибокій депресії, рано вийшла на роботу, багато працювала чи будувала особисте життя окремо від дитини. У результаті в дівчинки виникають труднощі з розвитком власної жіночої ідентичності. «Мати, що залишає», може бути інфантильно-егоцентричною (зосередженою на задоволенні потреб свого незрілого Его), інтелектуально-егоцентричною (надмірно зайнятою власним саморозвитком), або байдужою (з низькими пізнавальними інтересами та слабкою життєвою позицією).

Досвід взаємин із такою матір’ю може викликати у дівчинки внутрішній конфлікт між потребою виправдати право на любов і неможливістю приймати її прояви. Це породжує суб’єктивне відчуття втрати ґрунту під ногами, провокуючи імпульсивні рішення і вчинки у дорослому житті.

«Мати, яка опікується» — це любляча мати, якої було забагато, яка розчинилася у своїй дитині й почала реалізовувати через неї потреби свого Его. Така материнська позиція формує у доньки невпевненість і нездатність до самовираження. Внутрішній конфлікт дівчинки проявляється як протиріччя між сильним прагненням вийти з-під опіки та страхом наважитися на це. «Мати, яка опікується», може діяти активно (з потужною Его-позицією) або пасивно (за слабкої Его-позиції).

У результаті дівчинка не здатна «стати для себе матір’ю», тобто інтеріоризувати тенденції любові та прийняття щодо себе. Мати ж у такій ситуації ніби опікується у своїй доньці «саму себе». Самореалізація дівчинки у дорослому житті відбувається за сценарієм, заданим матір’ю, як компенсація її власної нереалізованої життєвої перспективи.

«Мати, яка контролює» — це мати, що поєднує гіперопіку та гіперконтроль, «агресивна мати, якої було надто багато». Для такої матері донька — це продовження її самої, її нарцисичне розширення. «Мати, яка контролює», може бути інфантильно-залежною або амбіційно-нереалізованою. Її материнська позиція спричиняє розвиток страхів, фобій, психосоматичних розладів.

Це призводить до формування жорсткої позиції щодо себе, самодеструкції, нездатності приймати об’єкти самоототожнення, а результатом стає невротична депресія як гонитва за власною спроможністю в очах самої себе й матері.

Домінування батьківської позиції провокує відсутність здатності дівчинки до самореалізації, сприяє формуванню слабкого Его, схильного до підпорядкування, і створює байдужість до свого життя. Негативна Я-концепція та сприйняття себе як «завжди винної» стають типовими. Образ Я не має чітких меж і залишається інфантильним (за слабкої здатності до рефлексії).

Такі дівчата демонструють готовність підпорядковуватися ідеалізованому чоловічому началу, поєднану з відсутністю критичного сприйняття та нездатністю проявляти материнську позицію любові, прийняття й турботи стосовно себе. Але з часом ідеалізація об’єкта любові змінюється знеціненням, що викликає конфліктні переживання: «повністю залежу від тебе, ти зіпсував моє життя, ненавиджу, готова знищити», але «без тебе бути не можу, бо мене самої просто немає».

Дитинство «Сплячої Красуні» зазвичай проходить благополучно, проте емоційний голод залишається на тривалий час. Він проєктується на ідеального коханого. Вона готова віддати себе тому, хто буде захоплюватися нею, не усвідомлюючи себе окремою особистістю. Відсутність власних амбіцій і невизначеність у житті призводять до обрання найменш складних шляхів.

Архетип «Сплячої Красуні» символізує шлях до трансформації та усвідомлення, пов’язаний із кризою чи травмою, яка запускає процес індивідуалізації. Інтеграція Тіні стає кроком до цілісності, пробуджуючи героїню до нового рівня свідомості.

"Столітній" сон "Сплячої Красуні" є центральним символом казки. Це архетипічна подорож у несвідоме. Жінка може бути відсторонена від активного життя, перебуваючи в полоні зовнішніх обставин (вимоги суспільства, родини) або внутрішнього конфлікту.

Причинами такого "зачарованого" сну можуть бути реальні обставини, в яких залишається мало місця для рефлексії: народження дитини та ідентифікація з її архаїчним станом у процесі догляду, захоплення новим творчим проєктом, переїзд до іншої країни, початок навчання в новій професії, зміна місця проживання або роботи, початок нових стосунків тощо. У реальному житті "зачарований" сон може проявлятися як невроз.

Сон вказує на необхідність зупинки та інтроверсії, щоб увійти в контакт із власним несвідомим. Подібно до того, як природа взимку переходить у стан спокою, час "столітнього" сну призначений для дозрівання внутрішніх змін. У "Сплячої Красуні" всередині у цей час зріє потенціал трансформації. Це відповідає ідеям Юнга про циклічність психічного розвитку. Сон — це період інтроспекції, за яким неминуче слідує екстраверсія (дія, втілення). Сон можна розглядати як символічну смерть, що передує відродженню особистості.

Принц, який пробуджує Красуню поцілунком, у юнгіанському аналізі втілює архетип Анімуса — чоловічий аспект психіки жінки, відповідальний за активне проявлення у світі, логічне мислення та духовне зростання. Лише поруч із Іншим ми усвідомлюємо себе. Лише відображаючись від Іншого, ми можемо рефлексувати власні прояви. І лише через проєкцію в Іншого може існувати й розвиватися наша психіка. Ерос запускає потужну енергію трансформації. У казці Принц з’являється як зовнішній порятунок. Юнгіанська психологія пов’язує це з пробудженням самосвідомості через поступове усвідомлення власних прихованих бажань і потреб, відмінність їх від очікувань інших і повернення собі власних проєкцій.

На перший погляд, це може виглядати як залежність жінки від чоловіка. "Ось прийде той єдиний, — фантазує дівчина, — і пробудить від столітнього сну, і запросить у красиве життя". Однак з позиції юнгіанства Принц — це образ внутрішньої роботи, яка дозволяє жінці інтегрувати чоловічі аспекти своєї особистості у власну психіку. Якщо дівчина зможе повернути собі свої проєкції, то вона зможе створити надійні стосунки в реальному житті та впевнено йти своїм шляхом. Поцілунок Принца символізує момент, у якому з’єднуються свідоме й несвідоме. Це призводить до інтеграції розрізнених частин психіки та пробудження до повноцінного життя.

Одній "Сплячій Красуні" знадобилося 15 років сну, щоб ганятися за привидом власного успіху, відкрити свій бізнес, але постійно розчаровуватися в партнерах і переживати драму з питанням: "Чому поруч зі мною завжди не ті чоловіки?".

Іншій "Сплячій Красуні" знадобилося 12 років і народження двох дітей, щоб усвідомити, що її чоловік ніколи не був Прекрасним Принцом, а лише принижував, ображав і знецінював її, а вона все чекала, що він одного дня зміниться.

Але ось "Спляча Красуня" прокинулася. Що далі? На жаль, часто в момент пробудження "Спляча Красуня" може виявити, що й Принц не той і ніколи ним не був, хіба що у її фантазіях. І настав час приймати власні рішення та нести за них відповідальність. І в неї є всі шанси створити життя, на яке вона заслуговує.

Весілля "Сплячої Красуні" й Принца символізує алхімічне поєднання протилежностей — чоловічого й жіночого, свідомого й несвідомого. Це момент досягнення цілісності (індивідуації), що є кінцевою метою психологічної трансформації, а королівство символізує повноту життя, де жінка стає господинею своєї долі, втілюючи свою унікальну сутність. Тепер настав час діяти.

Пробудження "Сплячої Красуні" через усвідомлення своїх потреб та інтеграцію чоловічих і жіночих аспектів особистості дає шанс знайти свій унікальний шлях.